В 988 році Київ прийняв християнство. І саме це вважається символічним хрещенням Русі.
Русі був наданий статус митрополії Костянтинопольського патріархату. Титул митрополита був: митрополит Київський і всія Русі.Поступово всі народи, що входили в державне об"єднання Русі були охрещені. Деякі, наприклад, такі, як в"ятичі, на території яких і виникло згодом місто Москва, чинили спротив християнізації аж по 12 століття.
Тобто, поширення християнства з Русі на далекі дикі виселки йшло з перемінним успіхом і зовсім нелегко.
Християнська релігія - хоч би там яка: католицька чи протестантстка чи православна - століттями була двигуном прогресу. І вся наша культура, як би ми не дригались, кому б не молились чи не молились взагалі - несе в собі величезний, незміряний християнський заряд. Ми - діти християнства, хочемо ми того чи ні, віримо ми в Бога чи ні.
Правда, фокус в тому, що християнство у кожного народу своє - як лягло на ментальність.
Але, одначе на який-небудь 1350 рік (рік взятий довільно) попри всі пертрубації - все, що входило в територію Русі на 988 рік і поза тим - християнське, в т.ч. і територія майбутнього Московського царства.
в 1439 році відбулась Фераро-Флорентійська унія, за якою знову було проголошено об"єднання православних і католицької церков в одну, як було, наприклад, на момент того ж таки Хрещення Русі, в 988 році.
Від митрополії Русі підписався під цим митрополит всія Русі Ісидор.
Треба сказати, що митрополит уже протягом більше 100 років мав за своє подвір"я (резиденцію) Москву, залишаючись митрополитом Київським і всія Русі.
Московське духовенство, як і московський же великий князь Василь II від Унії відмовились офіційно, митрополита було ув"язнено (потім він втік), а на Московському Соборі для своєї території (підкреслюю - для території Московського вел.князівства і його сателітів) був вибраний інший митрополит, і таким чином, Москва відкололась від канонічної території Русі, заснував власну митрополію, яка існувала так би мовити, іманентно - тобто Московська Церква стала неканонічною. І перебувала в такому статусі (приблизно як зараз Київський патріархат 141 років).
Митрополит носив титул: митрополит Московський.На іншій території, що і була основним ядром Русі, після Ісидора був благословенний Костянтинопольським патріархом митрополит, який мав титул митрополит Київський, Галицький і всія Русі .
Отже, станом на який-небудь 1500 рік (рік знову таки довільний) маємо Українську православну церкву у вигляді Митрополії Київської, Галицької і всія Русі, що входить в Костянтинопольський патріархат і Російську православну церкву у вигляді Митрополії Московської, що не входить нікуди.
В 1588 році Костянтинополь визнає Московську церкву, тобто легітемізує її серед православних церков - тобто визнає її автокефалію. Поступливості Костянтинопольського патріарху надали спогади про крис, яких він бачив рік просидівши в московському цугундері, куди його кинув цар за те, що той не хотів визнавати Московську церкву.
Вся ця легітимізація тягнеться з рік - і остаточно Московська церква постає у вигляді патріархату в 1589 році.
В цей час, в Україні-Русі і в Білорусі як була Київська митрополія - так і залишалась. Тобто по факту - існує вже дві Церкви.
Аж поки в 1596 році українці і поляки не проголосили Унію, всім відому під назвою Брестська.
З часів Фераро-Флорентійської унії українська Церква симпатизувала об'єднанню церков на рівних. Оце "на рівних"і те, що в католицькій церкві деякі очільники бачили Унію скоріше як акт приєднання Православної церкви до Католицької, з подальшою її нівеляцією - і не дало змоги по-людськи реалізувати одну з найбільш грандіозних на наших теренах об'єднавчих ідей.
Як то кажуть - ідея класна, виконавці - гавно.
Не всі (але ж).
Щоб було зрозуміло - при проголошенні Унії Київська митрополія православної церкви ліквідовувалась разом з посадою митрополита.
І так було до 1620 року, коли завдяки зусиллями православних "братств", шляхті і козацькому війську (ну, не зовсім мирно жили два народи в одній державі. Скільки не дивлюсь - а оце уживання в одній держави двох і більше потужніх народів завжди приводить до неприємностей. Тісно їм. Кожному своя держава потрібна) Митрополія православна знову була відновлена і знову той же титул і той же верховний начальник - Вселенський Костянтинопольський патріарх.
Ще раз пофіксимо: на момент заключення Переяславського договору існує дві Церкви - в кожній по своїй, з різним начальником. У України - це Костянтинополь, від якого вона існує від початків Хрещення-988 року, в Московському царстві - Москва, бо церква автокефальна.
Українські митрополити приймали свій титул від Костянтинопольського патріарху. А на митрополита вибирав Собор із місцевого духовенства.
В 1689 р. нещасливий Гедеон Четвертинський поїхав у Москву і був вибраний і благословенний, вперше в історії - ні сіло, ні впало, Московським патріархом.
Якби не російські штики - то цей самозванець би і не всидів би на престолі. До слова - Костянтинопольський патріарх Діонісій був признав цей нечуванний фінт, але через рік, скандалізоване цим духовенство, патріарха змістило як корупціонера і злодія, а акт визнання права назначати митрополита Київського патріархом Московським скасувала, як такий, що був добутий обманним шляхом (за хабар). Насправді, хабар не хабар, он патріарх в тюрьмі сидів, але акт про легитімність Московського патріархату не скасував.
Тобто, обставини скандальні, але не тільки обставини впливають на рішення, а й вся логіка історичного процесу.
Одним словом, Костянтинополь акт приєдання української церкви до московської не узаконив і не підтримав.
Отже, ми бачимо перший нелігітимний акт нечуваного приєднання однієї церкви до другої.
Але далі було ще цікавіше.
В 1721 році Петро I взагалі ліквідував Патріархат, утворивши нечувано структуру - Святєйший Синод. Силою ліквідував, силою. Всупереч всяким біблійсько-церковним законам.
Себе назначив головою Сенату. Себе і всіх тих, хто буде сидіти на троні по ньому.
Тоді ж було ліквідовано і Київську митрополію, а останній митрополит Київський помер за невияснених обставин, по дорозі в Москву.
Коли до Російської імперії було приєднано і Правобережну Україну в 1793-1795 роках, то царський уряд заходився переслідувати Українську греко-католицьку церкву, що пустила корені на всіх землях, починаючи зразу за Києвом, аж поки не ліквідував її всюди куди дотягнувся в 1830-х роках.
Отже, станом на 1900 рік (роки весь час довільні) маємо відсутність всілякої традиційної церковної організації і одну нетрадиційну - Святєйший Синод.
Пожирання російською церквою української відбувалось довго - більше ніж століття Москва викорчовувала місцеві звичаї, службу, привносила своїх святих і затирала наших, змінювала богослужебну мову (наша - церковно-українська - термін не науковий, але на мою думку, точний), архітектуру, живопис, іконопис - сам стиль української Церкви.
В 1917 році Лютнева революція, Центральна Рада, бурхливі всякі події. В Росії, як ми знаємо, теж - і в цей час у них Собором же із місцевого духовенства російського - відтворюється Патріархат, а патріарх носить титул "Патріарх Московський і всія Русі".
Відмічу особливо, що з часів ліквідації Київської Митрополії царською адміністрацією (ну, ми розуміємо, що Священний Синод - це просто ще одне міністерство по справам релігії) дуже турботливо добирались кадри на всі церковні кафедри в Україні. Щоб якомога більше було з корінної Московії, а корінних українців - кудись у кондову Росії чи Сибір - самоєдів агітувати за православ'я.
Я до того веду, що в Україні теж було створено свою Автокефальну Церкву в ті ж самі роки: 1918-1921 р. УАПЦ.
"Українська Православна Церква є автокефальною, ніякому духовному урядові інших Православних Церков не підлегла, і сама порядкує своїм духовним життям за провідництвом Святого Духа.»Але, в зв'язку з тим, що майже всі єпископи - родом москалі і російські, а не українські патріоти - повтікали назад у Московію або навідріз відмовились брати участь у висвячуванні нових очільників Церкви (не додумались ці нерішучі українці використати методи здобуття легітимності Московської церкви - повкидали б у холодну на рік - так більш зговірливі були б єпископи) - і отже висвячування нового єпископату пройшло з якимись там незначними порушеннями процедури.
Але ми ж розуміємо, що не в порушеннях справа - бо зачепитися завжди знайдеться до чого і закрити очі теж.
Поки розвертались церковні події - українська незалежність впала, завойована більшовицькою Росією. І УАПЦ була до 1937 р. ліквідована, а майже всі її священники і очільники посажені в ГУЛаг або розстріляні.
Приблизно те саме і в ті ж роки сталось і з Московським Патріархатом і з його духовенством.
А тут прийшла війна і Сталіну конче потрібна була додаткова легітимізація підгрунтя своєї влади - і він відновлює Московський Патріархат.
Але не відновлює, звісно, ні під яким виглядом церкву Українську. Навпаки, завоювавши частини України яким пощастило трохи більше - вони потрапили не під російське, а під польське ярмо - радянська влада з ентузіазмом ліквідовує і тамошню Церкву - Українську греко-католицьку. Ну, якби даремно казати, що священників чекала протоптана дорога у Сибір, якою пройшло багато поколінь українських бунтарів. Ой, широка та дорога...
Так воно собі і було - на всіх теренах СРСР існувала одна православна Церква - Московський Патріархат.
Аж поки СРСР, як перестиглий кавун, не тріснув.
І от тоді утворилось те, що ми знаємо на сьогодні: Українська православна церква Московського Патріархату (з автономією, досить широкою, яку кожний московський патріарх намагається звузити, в т.ч. і методом висвячення на українські кафедри чисто московських людей, як от Одеський чи то Донецький очільник, що як прийде час - то вибирали нового Київського Митрополита Тє, Кто Нада)
і існує Київський Патріархат на чолі з Філаретом - невизнаний.
А ще існує УАПЦ - яка трохи була відновилась в часи війни на окупованих територіях (цімцям не до релігійних справ було), а потім емігрувала і існувала в екзилі.
Між іншим, емігрантська російська Церква вже об'єдналась з Московським Патріархатом.
Тепер два слова про структуру православних Церков.
Православна Церква - це Церква на всьому світі єдина, але поділена на купу національних Церков.
Кожна православна Церква з часом виробляє свої традиції, свою богослужебну мову, свої місцеві свята, своє розуміння канонів згідно з власним уявленням про світ і згідно своєму національному, соціальному, культурному обличчю.
Українці не являються одним народом з росіянами, Україна хрестилась тоді коли по болотам Московії кумкали жаби і вили вовки (нагадую про титулатуру), Українську Церкву нелігітимно, силовим способом, приєднано до Московської - всупереч будь-якій традиції, Україна - окрема держава.
Якщо автокефальними - незалежними тобто, Церквами являються такі маленькі церкви, як Грузинська або Польська православні -
так чому ж тоді велика Українська Церква розкидана по різним структурам, а одна з найбільших ще досі належить до Московського Патріархату?!
Закиди: яке нам, агнтостикам чи атеїстам, діло до церковних справ - відрубаю зразу: бо якщо вам немає діла до церковних справ, то нехай тоді в Україні буде помісна церква, адже вам все одно чого бажати, а церковні маковки в стилі аля-рюс, що будуються в шаленому темпі по всій Україні або перебудовуються із старих, витриманих часом і стилем шедеврів національного культурного спадку - здорово дратують очі, знищуючи наше культурно-національне українське обличчя.
Не кажучи вже про те, що окрема національна Церква - це ще одна здоровенна плита у зміцнення фундаменту нашої державності і незалежності. І всі це розуміють - і в першу чергу московські очільники - недаремно вони тут ошиваються в такій кількості*.
Ну, і останнє, всім відоме, але не гріх і нагадати:
Патриархи четырех старейших церквей мира и Предстоятель автокефальной Церкви Кипра призвали Русскую Православную Церковь придерживаться своей
канонической территории.
sofiya_kievskaya.jpg
Этими словами пентархия намекнула на непризнание канонического статуса УПЦ (МП) в качестве "неотъемлемой части"Московского Патриархата,
поскольку в Томосе об автокефалии Православной Церкви в Польше, изданном в 1924 году, Константинопольский Патриархат констатировал, что никогда
законным образом не отказывался от своей юрисдикции над Киевской Митрополией.
Что касается всей Московской Патриархии и ее канонических границ Константинопольский Собор придерживается Томоса 1589 года, согласно
которому территория нынешней Украины не входит в состав Московского Патриархата.Звичайно, якщо бути дотошними і правильними - то Українська Церква має повернутись до Костянтинопольського Патріархату - згідно традиції. Але в зв'язку з тим, що автокефальними є маленькі церкви, то (див.вище).
Давайте будемо гордитися, що саме Русь-Україна обтесала стільки дикунів і на такій величезній території і нарешті зробимо щось і для себе. :)
