Історія української інфанти

Коли дивишся на портрет чи фото і знаєш щось про натурника - зовсім інакше починаєш сприймати і самезображення.Сьогодні про милу дівчинку з очима листопадового неба і  рожевими трояндами на капелюшку. Українську інфанту, як інколи називають цей портрет.

Я просила тебе написати мені, як у тебе з пенсією, чи одержуєш ти і скільки? Як з квартирою, як з книгами твоїми і моїми, і батька, чи були вони забрані зразу після суду? А також що з рукописами? Де вони і коли взяті, якщо взяті? Якщо ти мені ще не писала про це, то напиши. Напиши також, чи не знаєш, що трапилося з томом VI ("Історії української літератури"), який був в інституті, і з іншими тими рукописами, які я сама здала в Академію? І чи не чула чого-небудь про переклад шостого тому? Коли забрали книги, чи було відмічено, що там є бібліотечні книги, які необхідно здати?

Про все це напиши мені, дорога, але якщо тобі тільки не важко, спеціально ходити не потрібно, спішити мені нікуди! Напиши головне про себе, і скоро, як одержиш листа. Мені так цінно мати від тебе вісточку, як ти живеш, що робиш. Як твої очі, чи не втомлюєшся? Чи є у тебе що читати?

10.6.1941 р.

Це був останній лист до матеріінтелігентнійшої Катерини Грушевської - історика, етнолога, перекладача, відісланий з поштової скриньки № 686" 21, радянського концтабору в Магаданській області, бухта Нагаєві, Ельген.

Катруся, Колюня, Бобочка (такими іменами називали в сім'ї) - єдина і бажана дитина в родині Грушевськихнародилась 21 червня 1900 році, у Львові, де в той час працював батько - вмайбутньому академік і перший голова Центральної Ради Михайло Сергійович Грушевський.

Дівчинка булахворобливою - в неї зразу по народженні знайшли сухоти - тодішній світовий біч.

В єдину свою зіроньку батьки вкладали душу і всю свою любов. Ну, а так як вони мали кошти (Грушевські були заможні) - Катруся отримала добру домашню освіту, з раннього дитинства освоїла польську, німецьку, англійську, французьку і російську мови.Вона росла, оточена цвітом української культури - в їх домі бували Іван Франко, Олександр Олесь, Михайло Коцюбинський, Василь Кричевський.

Була дуже здібна, батько з гордістю писав про неї: "За які б речі вона не бралася, скрізь давала блискучі докази свого таланту”. Коли Катрусі прийшов час вступати до університету - в неї за плечима було вже заслання*, пережите у Симбірську,Казані, життя в Москві і Києві, та й університет був вже не св.Володимира, по-царські, а Народний Університет, а на дворі бушувала Революція і на всі груди співала Тичиненим золотим гомоном національного пробудження.

*М.С. було вислано царським урядом в 1914 р.

Хто зна, які переживання збурювали душу молоденької студентки - власне, ніякої біографії її немає. Так - пунктиром, а ви самі підкладайте: батьків тріумф - втілення мрії про відроджену країну, війна з Росією, окупація Німеччиною,Українська держава, війна з Польщею, війна з Росією, окупація Росією України.

Еміграція.

Женева.

Прага.

Відень.

Женевський університет.

Захопленість такою своєрідною ділянкою науки, як примітивні культури.

Перша наукова публікація Примітивні оповідання, казки і байки Африки й Америки".

Повернення в Україну в 24-му.

Це вже не та замріяна і сповнена ентузіазмународна Україна, але ще й не зовсім байдужадо ступеню окостеніння розумуі паралічу волірадянська Україна. Ще режим хоч і обіцяє випити всю кров і перегризти горло, але поки що тільки шкірить вампірські ікла в страхітливій посмішці. Страхітливій, алеще посмішці - тому і батько і донька займаються тим, для чого народились - наукою.

Успадкувавши волячу працездатність і батькові ж організаційні здібності, Колюня організовує Кабінет примітивної культури при Всеукраїнській Академії Наук, працює в Культурно-історичній Комісії та Комісії історичної пісенності, випускає книгу "З примітивної культури", збирає біля себе коло однодумців (від студентів до академіків), що так само, як вона - захоплюється українським фолькльором (це друга ділянка її наукових інтересів) дослідженнямзвичаїв та побуту українського народу.

ЇЇ стараннями було проведено ряд експедицій на Запоріжжя і Чернігівщину. Вона налагоджує сітку кореспондентів по всій Україні, що присилають їй фолькльорні матеріали з усіх усюд. Її стараннями в 1926 році починає виходити товстийквартальний (!) науковий журнал "Первісне громадянство і його пережитки на Україні". Матеріали його неповторні - наукові статті друкуються як місцевих авторів, так і закордонних.

Нарешті вона випускає десятиліттями неперевершений науковий збірник українських дум аж в 50друкованих аркушів і готує до випуску другий том. А в планах - підготовка до третього, четвертого, п'ятого, шостого - робота для колективу науковців задумана широко - від музики до історичних паралелей і мотивів цієї унікальної поезії.

Їй всього лиш 27-м.

Їй потрібна подальша інформація для досліджень. Порадившись з родиною, на сімейні кошти (хе-хе, а в наш час в Париж з дєвачкамі за держрахунок катаються різні чиновничі нікчеми, а мажори витрачають гроші зовсім не на науку)Катерина вирушає в наукову подорож за кордон – Відень,Париж, Берлін. Піврічна подорож вийшла успішною – користуючись матеріалами Французького етнологічного інституту і «Народознавчого музею» в Берліні встигла не тільки видати декілька наукових праць, а й залучити до співпраці з Історичноюю секцією ВУАН відомих західних вчених.

Інтенсивність її роботи була колосальною якщо врахувати, що тільки виїхавши за кордон, у неї сталось загострення туберкульозу і Катря мусила три місяці лікуватись в спеціалізованому санаторії.

Вона читає курс для студентів, випускаєжурнал, працює над другим томом «Українських народних дум», що побачив світ в 1931 році (з великим науковим апаратом до них).

В 1930 році ГПУ з метою дискредитації і ліквідації української, ще «незалежницької» інтелігенції, організовує процес СВУ (Спілки Визволення України).

За деякими даними по цій справі по всій Україні постраждало близько 30 тисяч. А головними фігурантами стали віце-президент Академії Наук академік С.Єфремов ( в свій час заступник Голови Центральної Ради), керівний діяч УАПЦ В. Чехівський (прем’єр-міністр УНР), літературний критик і письменник А.Ніковський (міністр закордонних справ УНР), письменниця Людмила Старицька-Черняхівська (дочка відомого письменника і драматурга Михайла Старицького і активна громадська діячка часів УНР і її чоловік – видатний вчений-гістолог О.Черняхівський і багато-багато інших.

(стільки було справ, що шили «націоналізм» і задуми зробити Україну незалежної від СРСР і всі носять мітку «сфабриковані ГПУ». Фігурантів цих справ так багато, що вже хочеться, щоб і справдіці люди були «винні» в тому, що боролись проти людоїдського режиму, за свободу своєї Батьківщини).

Для Академії наук настали складні часи – її склад було значно проріжено, багато видань, в т.ч. і ті, з якими співпрацювала К.Грушевська, закрито, а науковці, що залишились на волі, жили в шоці і страху - над всім протягнулась тінь від перепончатого крила ГПУ.

Для Грушевських стало зрозуміло, що вони теж на «крючку». Єдиним виходом, щоб зберегти свободу і можливість працювати був від’їзд у Москву, в 31-му у довготривале відрядження.

Катерина допомагала батькову в його роботі надсьомим, восьмим, дев’ятим томом «Історії української літератури», десятим томом «Історії України-Руси».

І, раптом, абсолютно несподівано, від причини від якої ніхто досі не вмирав – від невдало проведеної операційки по вирізанню … фурункула помирає Михайло Сергійович Грушевський. (а от цікаво, чи це була природня смерть чи одна з тих таємних вбивств ГПУ замаскованих під природню смерть, коли вони з тих чи інших причин вважали, що людину простіше вбити ніж шокувати її арештом країну).

Точно відомо, щоматеріали на "справу" М.С. збиралися.

Михайла Сергійовича Грушевського було поховано на Байковому кладовищі в Києві, а за сім"єю Грушевських, за розпорядженням уряду УРСР, закріплено проживання вбудинку на вул.Паньківській. Катерину було запрошено працювати в комісію по вивченню наукової спадщиниакадеміка М.С.Грушевського.

З нелегким серцем, мабуть, повертались Марія Сильвестровна і Катерина Михайлівна в розгромлений Київ. Київ, в якому вже не було багатьох друзів, знайомих, родичіві колег: Іных уж нет, а те далече (с).

Але кордони закриті, втікати нікуди - треба якось жити. Жити, щоб завершити місію великого українського історика Грушевського, і Катря самовіданно поринає в роботу."Працювала вона, - писала потім мати, - можна сказати безпереривно, не виїжджаючи на літній відпочинок, і це тому, що хотіла якнайкраще і найшвидше виконати заповіт батька. Тому і відклала остаточну обробку своїх наукових праць. Вона від природи хвороблива, а посилена праця без відпочинку ще сильніше підірвала її здоров'я".

Протягом року були впорядковано і видано першу частину десятого тому "Історії України-Руси". Він майже одразу був вилучений з вільного обігу. В 1937-му упорядкований шостий том "Історії української літератури", до наступного року був підготовлений до друку сьомий том "Історії української літератури".

10 липня 1938 р. їїбуло арештовано. Молох дожирав те, щодивом вижилов п"ятирічку винищення України 1929-1934 рр.

"Грушевська Катерина є дочкою одного з видатних керівників української контрреволюційної націоналістичної організації Грушевського - колишнього голови українського уряду при Центральній Раді (помилка - М. С. Грушевський був головою Центральної Ради).

Грушевська Катерина жодного вченого ступеня не має, звання наукового співробітника їй присвоєно самим Грушевським. За наявними даними, вона в 1927 р. виїжджала за кордон.

Грушевська К. М. підлягає арешту.

Начальник ІІІ відділу УДБ НКВС УРСР капітан держбезпеки Ратинський".

Хворобливу жінку, що жила з старенькою матір"ю прибуло арештовувати аж десять енкаведистів. Рукописи - батька і її, недоукомплектовані праці, книги, наукові розробки, масив виписок з архівних документів було вилучено і згодом знищено.

Страшно навіть подумати, скільки всього вартісного для науки і культури загинуло в жорнах радянського варварства.

Справу вів відомий київський кат і садист слідчийХаєт. Невідомо які способи зізнання застосовувались до Грушевської. Протягом місяця вона не давала свідчень, але потім зламалась.

15 серпня під диктовку слідчого визнала себе винною у намірах запросити німців в Україну,  у підготовці повстання в Україні, для якого під виглядом етнографічних експедицій приймала участь,у залученні і формуванні повстанських кадрів, що вела переговориз П.Любченком, з В.Затонським, М.Поповим, Ю.Коцюбинським (мабуть, щоб охопити повстанцями і Червону Армію і партійну організацію), проводила зустрічі з М.Бухаріним(!), залучила до змови галицьких націоналістів - М.Кордубу, К.Студинського, І.Крип"якевича і т.д. і т.п.

Весною 1939 р. Катерину Грушевську було засуджено до 8 років у виправно-трудовому таборі, 5 років "поражєнія в правах" і конфіскації всього майна, що їй особисто належало.

Стара мати рокамиробила все можливе, щоб добитися пом"якшення вироку, писала багаточисленні заяви, підключала знайомих, просила, вмовляла - апелювала до серця ("в неї слабке здоров"я!") і до розуму (" вона могла б дати ще багато науці, так як добре до роботи підготовлена, з великою ерудицією").

Марно. Ну, так для того і саджали, щоб не могла ані вижити, ані дати ще так багато науці.

Війна. Україну і Київ зайнято німцями - зв"язок перервався. Але як тільки Київ був знову зайнятий радянцями, Марія Сильвестровна поновлює пошуки Колюні.

Марно.

Виснажена голодом та горем Марія Сильвестровна помирає в 1947 році. А в 1948-му на її адресу приходить лист від невідомої:

"Здрастуйте, дорога і мила Марія Сильвестрівна. Одержала Вашого листа... Зараз же відповідаю... Та дама, яка бачила Вашу Катерину Михайлівну в минулому році на станції"Уфа", зустрілася з нею і провела з нею декілька місяців. Тепер дозвольте мені Вам повідомити деякі відомості про Вашу дочку. Катерина Михайлівна зробила на мене особливе і виключне враження. Вона мене зачарувала з перших фраз, коли я з нею познайомилася. Я з нею зійшлася характером, і, можна сказати, здружилася, як з рідною сестрою. Прекрасна як людина; я з нею просиджувала по декілька годин і ніяк не могла відірватися від її прекрасних оповідей, моралей, лекцій, які вона мені читала, і моральностей, які вона мені наставляла. Маріє Сильвестрівно, коли ми просиджували з нею вечорами (вдень ми потрошки працювали), вона мені часто говорила, коли ми згадували про їжу, що мамочка мені готувала якось дуже смачно, моя мамочка готовила печиво, торти дуже смачно, і я б зараз з'їла хоча би кусочок тої лакоми, що готувала моя мамочка.

...Адже це неволя, прийшлося підкоритися, назначений був етап, і Катерину Михайлівну відправили, а мене залишили в таборі. Дальше її доля мені невідома".

За документами КДБ Катерина Михайлівна Грушевська померла 30 березня 1943 р. в Темлазі, поховано її в Новосибірську. Могила невідома.

ПОРТРЕТ К. М. ГРУШЕВСЬКОЇ В ЮНОСТІ

Катерино Михайлівно, панно Катрусю!

Стоячий “колнєжик”,

Пелюсткова шкіра блондинки

І рот недитинно-владний…

Метикований львівський фотограф

позу обрав як належить,

Впізнавши в моделі Веласкесову інфанту.

Ах панунцю Катрусю,

до тамтої війни — як до літа,

Іще далі — до Києва,

А ще далі — чорніє розтруб…

Ще Ви вчитеся

греки й латини, як на ніч молитви,

Зневажаєте залицяльників

і читаєте “Що таке поступ?”.

Ах панунцю Катрусю —

капелюшик з широкими крисами!

Але — сіра паморозь погляду:

в що вслухались? Куди Ви дивились?..

О, як міняються лиця мертвих, коли на роду написане,

Ніби світло з дверей прочинених, надає їм інакший вираз!..

Ви вслухаєтесь, так!

(Чи то стогін з могильної ями —

Наростаючий звук — з року в рік — наче здушеним криком?)

Бути Грушевською родом — уже-бо незмивна пляма,

Бути Грушевською духом — гріх, непростимий вовіки.

Наростаючий звук?

Наперед?

Вдовж століття?

Це ж анти-

Історичний підхід — метафізика, панночко, бляґа,

Катерино Михайлівно, ніжна білява інфанто,

Скількисьзначне число у космічних архівах ГУЛАГу!

(Звук наростає: паперів батьківських

Роздертих шурхіт — і в грубку. Амінь.

І з тріском згоряє Том Одинадцятий —

І всі наступні, которі за ним.

Звук: це — щурі, що урозтіч ринулись,

це — об стільницю дубовий кулак:

Трах! гімназисточка-

професорівночка-

інтеліґенточка, мать твою так!..)

…На гімназійному фото

вицвів погляд ледовий, аж білий, —

Так, немов за чверть віку до того

Ви вже вміли дивитись як треба! —

Катерино Михайлівно,

панно Катрусю, що стали-сьте пилом,

І не табірним — зоряним: Вами засіяно небо, —

Убієнні невинно історики вичахлих націй,

Ви — найперша їхня заслона,

Ви — варта в обложенім стані…

Катерино Михайлівно, панно Катрусенько, де Ваша праця?!

Наростаючий звук…

Наростаючий звук…

Наростає…

(Оксана Забужко)

У неї був котик і песик, їй було 3 роки. Батьки водили її на сеанси до Івана Труша, але закінчити портрет з натури художнику не вдалось - Львів , як Лондон - дощовий, а дитина була хвороблива -тому капелюшок Труш змалював з фотографіїКолюні.

На львівській віллі портрет зберігався до кінця 1941 р., коли німецька окупаційна влада зажадала звільнити помешкання. Архів, бібліотеку, збірку старожитностей, меблі учні та друзі перевезли до НТШ, окремі речі успадкували рідні Марії Сильвестрівни. Портрет Кулюні племінниця Ольга Мочульська (уроджена Вояковська) перевезла до Станіславова (Івано-Франківська), а після її смерті він повернувся до Львова, до внучатої племінниці Тетяни Зінько (уроджена Калитовська).

Саме в її помешканні 1994 року співробітники Історико-меморіального музею Михайла Грушевського вперше побачили портрет Кулюні роботи І.Труша (окрім цього портрета 1909 р. в Криворівні був написаний ще один Михайлом Жуком). Запам’ятався пошкоджений носик (втрачена фарба), який тепер, делікатно відреставрований, став одним із додаткових аргументів автентичності твору.

2002 р. портрет Катерини Грушевської пензля Івана Труша було представлено на одному з київських аукціонів. Упорядник цього аукціону, власник антикварних салонів «Епоха» Федір Зернецький, передав цей унікальний твір в дар Історико-меморіальному музею Михайла Грушевського. І вже тоді, за декілька років до відкриття музею, ми знали його місце в омріяній експозиції.http://vuam.org.ua/uk/802:Портрет_Катерини_Грушевської