На Хрещатику викопують чи перекопують нові, куплені по весні за якісь неймовірні гроші (типу, 5000 грн штучка) патички кінських каштанів. Посохли чогось... Пора нові купляти - ще дорожче.
* * *
На Хрещатику стоїть штук 7 високих тумб з назвами "мобільна бібліотека"на гострому дашку. Підійшла подивитись, що то за чудо таке.
По верху - надпис "За підтримки київської держадміністрації". Обклеєні тумби постером навкруг, що імітує книжкові полиці з книжками.
Смисл дійства в тому, що ти, прочитав інструкцію на тумбі, дістаєш свій тіліпон чи щось там у тебе є, підключаєшся до вай-фай, находиш mobilnaya biblioteka і качаєш собі на читалку попередньо вибрану на тумбі книжку в форматі pdf.
Звісно, де ж ще можна скачати собі книжку, як не посеред Хрещатику.
Цікаво скільки бабла з бюджету вгрохала на підримки цього супер-креативу міська адміністрація?
На "полицях" - типовий набір совєтскава інтєлігєнта в пєрвам поколєнії - асортимент радянського магазину "Стимул"епохи загниваючого совка.Пояснюю тим, хто не в курсі цього прекрасного винаходу радянської дійсності: збираєш 25 кг макулатури і обмінюєш на талончик з назвою дефіцитної книжки - Джека Лондона, Джером Джерома, Льва Толстого, Достоєвського, Кіплінга, Мілна тощо.
А як вас інакше заставити збирати макулатуру? До речі, а куди взагалі після СРСР ділась макулатура? Мені здається, її просто перестали друкувати... Хоча...:
От все це багатство - російські і зарубіжні книжки ( вт.ч. і дитячі) - і представлено на тумбах. Чомусь все російською мовою. Українською були окремо дві тумби. Одна "літературознавство" - ну, звичайно, страшенно популярний розділ для пересічного читача, його доповнювали книжки про вишивку, народні танці і все таке інше, що можна було б об'єднати під назвою "наші рідні постоли".
Друга - всяка художня література. Кинулась в очі Ірен Роздобудько. Можна навіть сказати - накинулась - багато її.
Зарубіжні автори, як натякають нам тумби, у нас зроду не перекладались на українську...
Цікаво, ці "бібліотекарі"свій набір на "бібліотеці Мошкова"поперли? А комісійні, цікаво, заплатили?
На українській тумбі прочитала ім'я автора (не я помилилась - там так написано було) "Митрофан Іларіон". В скобках стояло (Іван Огієнко). Митрофан - це замість "митрополит".
На одній із російських тумб був розділ "Эзотерика" (!) - багато представлений купою книжок якоїсь Анастасии Босых. "Исконный в Шамбале"чи може "Исконный Шамбалы" - я трохи забула назву, без сумніву, шедевру.
Зразу захотілось замовити і скачати обидві - і Ісконнава і Митрафана.
Ледве стрималась. Правда завдяки своїй непересічній силі волі і ліні я так і не дізналась , чи бесплатно чи за гроші несуть культурку в маси мобільні бібліотекарі...
* * *
У вулиці, яку я чомусь ніжно люблю - Сірий Пасаж (немає такої назви, але я її так називаю за сірий, відтінку попелу колір кварталу)і якби вона не була така широка - її можна було б прийняти за вулицю середньовічного європейського міста і легко уявити на ній дам в кринолінах, чоловіків в обладунках, з ...бластерами за поясом. Ну, такого - середньовічного з фентезі... мене перестріла худенька жінка і тицьнула в руки флайєр на кімнату жахів, і стала розказувати, куди мені йти - прямо завертала мене, як пастух вівцю, в одну з арок; при цьому оповідаючи які там страшні-жахи і скільки буде продовжуватись екскурсія. "Всєво пол-часа!", зманювала мене тьотя.
Я сказала, що боюсь жахів і не люблю лякатися. Ха! Вона легко відбила цей аргумент. Довірливо дивлячись на мене, заспокійливо сказала: Там єсть дєтская комната.І ваабщє - всє монстрьі із пап'є-маше".
* * *
На Городецького,9, відреставрували будинок Гінзбурга. Ох, ці київські дохідні будинки к.19 ст., які своїми багато прикрашеними фасадами більше за все скидаються на весільні торти.
Будинок Гінзбурга після ремонту може бути найкращим київським "тортом". Серед химерних кованих решіток, статуй богів, грифонів, атлантів, ваз, колон, що віддалено нагадують корінфський ордер (тільки в стоп'ятсот разів більш химерніший) - одним словом, серед буйства білої ліпнини на блідо-рожевому тоні еклектичного фасаду - в арці між грифонами по центру висить білий щит з таким же гербом.
На гербі два перекрещені молотки, по бокам колосся, зверху - п'ятикутна зірка. По низу в'ється надпис "МУП СССР!.
Ніхто не знає, що таке МУП?
* * *
В метро реклама на щиті вздовж стіни ескалатора, під стелею: "під патронатом Української православної церкви" , посередині надпис: "Гдє крєстілась Русь?" - судячи з надпису, десь в Москві, Знизу, знов українською, дати і місце де будуть давати відповідь на питання, на яке я і так правильно відповіла. Не піду.
Взагалі, в Києві трохи менше 100% надписів двомовних - якесь божевілля - рядок українською, потім два рядки російською чи навпаки.
* * *
На Хрещатику стоїть штук 7 високих тумб з назвами "мобільна бібліотека"на гострому дашку. Підійшла подивитись, що то за чудо таке.
По верху - надпис "За підтримки київської держадміністрації". Обклеєні тумби постером навкруг, що імітує книжкові полиці з книжками.
Смисл дійства в тому, що ти, прочитав інструкцію на тумбі, дістаєш свій тіліпон чи щось там у тебе є, підключаєшся до вай-фай, находиш mobilnaya biblioteka і качаєш собі на читалку попередньо вибрану на тумбі книжку в форматі pdf.
Звісно, де ж ще можна скачати собі книжку, як не посеред Хрещатику.
Цікаво скільки бабла з бюджету вгрохала на підримки цього супер-креативу міська адміністрація?
На "полицях" - типовий набір совєтскава інтєлігєнта в пєрвам поколєнії - асортимент радянського магазину "Стимул"епохи загниваючого совка.Пояснюю тим, хто не в курсі цього прекрасного винаходу радянської дійсності: збираєш 25 кг макулатури і обмінюєш на талончик з назвою дефіцитної книжки - Джека Лондона, Джером Джерома, Льва Толстого, Достоєвського, Кіплінга, Мілна тощо.
А як вас інакше заставити збирати макулатуру? До речі, а куди взагалі після СРСР ділась макулатура? Мені здається, її просто перестали друкувати... Хоча...:
От все це багатство - російські і зарубіжні книжки ( вт.ч. і дитячі) - і представлено на тумбах. Чомусь все російською мовою. Українською були окремо дві тумби. Одна "літературознавство" - ну, звичайно, страшенно популярний розділ для пересічного читача, його доповнювали книжки про вишивку, народні танці і все таке інше, що можна було б об'єднати під назвою "наші рідні постоли".
Друга - всяка художня література. Кинулась в очі Ірен Роздобудько. Можна навіть сказати - накинулась - багато її.
Зарубіжні автори, як натякають нам тумби, у нас зроду не перекладались на українську...
Цікаво, ці "бібліотекарі"свій набір на "бібліотеці Мошкова"поперли? А комісійні, цікаво, заплатили?
На українській тумбі прочитала ім'я автора (не я помилилась - там так написано було) "Митрофан Іларіон". В скобках стояло (Іван Огієнко). Митрофан - це замість "митрополит".
На одній із російських тумб був розділ "Эзотерика" (!) - багато представлений купою книжок якоїсь Анастасии Босых. "Исконный в Шамбале"чи може "Исконный Шамбалы" - я трохи забула назву, без сумніву, шедевру.
Зразу захотілось замовити і скачати обидві - і Ісконнава і Митрафана.
Ледве стрималась. Правда завдяки своїй непересічній силі волі і ліні я так і не дізналась , чи бесплатно чи за гроші несуть культурку в маси мобільні бібліотекарі...
* * *
У вулиці, яку я чомусь ніжно люблю - Сірий Пасаж (немає такої назви, але я її так називаю за сірий, відтінку попелу колір кварталу)і якби вона не була така широка - її можна було б прийняти за вулицю середньовічного європейського міста і легко уявити на ній дам в кринолінах, чоловіків в обладунках, з ...бластерами за поясом. Ну, такого - середньовічного з фентезі... мене перестріла худенька жінка і тицьнула в руки флайєр на кімнату жахів, і стала розказувати, куди мені йти - прямо завертала мене, як пастух вівцю, в одну з арок; при цьому оповідаючи які там страшні-жахи і скільки буде продовжуватись екскурсія. "Всєво пол-часа!", зманювала мене тьотя.
Я сказала, що боюсь жахів і не люблю лякатися. Ха! Вона легко відбила цей аргумент. Довірливо дивлячись на мене, заспокійливо сказала: Там єсть дєтская комната.І ваабщє - всє монстрьі із пап'є-маше".
* * *
На Городецького,9, відреставрували будинок Гінзбурга. Ох, ці київські дохідні будинки к.19 ст., які своїми багато прикрашеними фасадами більше за все скидаються на весільні торти.
Будинок Гінзбурга після ремонту може бути найкращим київським "тортом". Серед химерних кованих решіток, статуй богів, грифонів, атлантів, ваз, колон, що віддалено нагадують корінфський ордер (тільки в стоп'ятсот разів більш химерніший) - одним словом, серед буйства білої ліпнини на блідо-рожевому тоні еклектичного фасаду - в арці між грифонами по центру висить білий щит з таким же гербом.
На гербі два перекрещені молотки, по бокам колосся, зверху - п'ятикутна зірка. По низу в'ється надпис "МУП СССР!.
Ніхто не знає, що таке МУП?
* * *
В метро реклама на щиті вздовж стіни ескалатора, під стелею: "під патронатом Української православної церкви" , посередині надпис: "Гдє крєстілась Русь?" - судячи з надпису, десь в Москві, Знизу, знов українською, дати і місце де будуть давати відповідь на питання, на яке я і так правильно відповіла. Не піду.
Взагалі, в Києві трохи менше 100% надписів двомовних - якесь божевілля - рядок українською, потім два рядки російською чи навпаки.