Час від часу задумуєшся над вічною загадкою: що змушує талановитих, геніальних людей витрачати своє життя на українську культуру?
Адже ж важко знайти більш невдячний народ, якому невідомо і, головне, нецікаво знати хто там, що там написав, намалював, створив, згорів на алтарі невдячної Неньки.
Від цього народу не дочекаєшся визнання, слави і вдячності. Блиск думки, відкриття, вершини творчості ніхто не побачить і не оцінить.
Так що ж ЇХ змушує працювати в "вічний стіл"?
Спитати б...
Пішов у вічність останній з могікан - Ігор Качуровський. Людина-єнциклопедія, Хранитель нашої культури, Провідник в світ Світової - такої невідомої нам, в нашій провінційності, геніальний Поет і класний письменник.
В іншій, більш вдячній культурі, його б носили на руках, до ньго ходили на прийом президенти, він би жив, оточений пошаною, що граничила б з обожненням.
А у нас... у нас все традиційно - майже безвість.
Він прожив довге життя і більшу частину витратив його на українську культуру.
Можна надіятись, а чому б і нє? - надія остається з нами навіть тоді, коли закінчується любов, що будуть знати, оцінять, вдихнуть зачарованно і віддадуть шану таланту Ігоря Васильовича.
Дяка Богу що ВИ були.
З балькону бачу я зелену далечінь.
Оподаль хмаросяг – мов гадина потворна.
А стежкою удвох ідуть людина й тінь:
Людина в білому, а тінь – яскравочорна.
На прохід би й собі... Та проминув мій час.
А ноги мов чужі – згинаються в коліні.
...Я, може, тут колись і перейду ще раз,
Але від мене вже тоді не буде тіні.
вірш взято звідси
Адже ж важко знайти більш невдячний народ, якому невідомо і, головне, нецікаво знати хто там, що там написав, намалював, створив, згорів на алтарі невдячної Неньки.
Від цього народу не дочекаєшся визнання, слави і вдячності. Блиск думки, відкриття, вершини творчості ніхто не побачить і не оцінить.
Так що ж ЇХ змушує працювати в "вічний стіл"?
Спитати б...
Пішов у вічність останній з могікан - Ігор Качуровський. Людина-єнциклопедія, Хранитель нашої культури, Провідник в світ Світової - такої невідомої нам, в нашій провінційності, геніальний Поет і класний письменник.
В іншій, більш вдячній культурі, його б носили на руках, до ньго ходили на прийом президенти, він би жив, оточений пошаною, що граничила б з обожненням.
А у нас... у нас все традиційно - майже безвість.
Він прожив довге життя і більшу частину витратив його на українську культуру.
Можна надіятись, а чому б і нє? - надія остається з нами навіть тоді, коли закінчується любов, що будуть знати, оцінять, вдихнуть зачарованно і віддадуть шану таланту Ігоря Васильовича.
Дяка Богу що ВИ були.
З балькону бачу я зелену далечінь.
Оподаль хмаросяг – мов гадина потворна.
А стежкою удвох ідуть людина й тінь:
Людина в білому, а тінь – яскравочорна.
На прохід би й собі... Та проминув мій час.
А ноги мов чужі – згинаються в коліні.
...Я, може, тут колись і перейду ще раз,
Але від мене вже тоді не буде тіні.
вірш взято звідси
