Можна, я розкажу вам свій сон?
Я не пишу про сни і, признатися, про чужі теж не дуже люблю читати. Так що, якщо ви це пропустите - я не ображусь, але щось тягне мене записати цей сон. Ну, і може почути від когось експертну думку - хоч психологічне пояснення, хоч товкмачення із сонника:)
Отже. Ми з чоловіком були десь в гостях, на Лісному масиві (я там колись жила маленькою пару років, але район знаю погано, а родичі в мене, справді там і зараз живуть), вечір був веселий, настрій прекрасний - настав час їхати додому, гості вивалили шумною толпой (с) йти разом до метро, а ми йшли з ними, а потім якось випадково відірвались і заблукали.
Блукаємо ми по незнайомому масиву, кругом звичайні двори, утворені 9-поверхівками, вже трохи нервуємо від невизначеності, аж раптом бачимо - такий двір, як бойлерні і гаражі бува утворюють, прохідний. І там посеред двору стоїть стара машина, власне остов від машини, весь іржавий, піднятий на підпорки, а замість багажнику прикручений здоровенний відкідний стіл.
В середині машини хтось сидить. Чоловік мій зрадів і аж побіг до тої машини, а я впираюсь, не хочу наближуватись і його не хочу пускати... Ми все ж таки підійшли - спитати дорогу, дивимося, а в середині машини сидить... скелет. А біля нього на тому місце, де колись закінчувались бильця заднього сидіння, срібляста риба ... і дивиться на мене чорними круглими, як бусинки, очицями.
І тут скелет відкрив рота, розпохміхався (не знаю, як це видно, але видно було, що він посміхається) і почав рекламувати свої послуги.
І я з жахом розумію, що рекламує він ритуальні послуги, а ось цей відкидний стіл - це п"єдестал на який гроб ставлять. Мені так хочеться втікти, а чоловік чомусь починає, мабуть, теж з переляку, скелету дякувати, обіцяти: "спасибі-спасибі, ми обов"язково скористаємося вашими послугами". А я подумки дивуюсь і відповідаю на цю обіцянку: да щазззз!
І під час всієї цієї сцени я помічаю, що під машиною стоїть відро, а в ній такі самі риби лежать, як і та, що сидить поряд зі скелетом. Я не втримуюсь і питаюсь: а що це за риби? А скелет, подивившись хитро на рибу, каже: "а це, щоб Джулія краще мені помагала". А очі риби на мить стають сумними.
І я розумію, що він цих риб, таких схожих на Джулію, вбиває на її очах, щоб вона слухалась І я так заспівчувала цій Джулії і страху ще прибавилось... А ще страшніше, аж до скам"яніння стало, коли я помітила, що одна риба з трудом випросталась з-під своїх мертвих товарок, виповзла з відра і почала повзти до мене на плавниках... повзла, як тяжко поранена або знесилена... і коли підповзла мені до ніг - потерлась об них, як кішка. Від цього сюрного жаху я закричала і ... прокинулась.
Згодом прокинувся мій чоловік страшенно смурний. Виявляється йому теж наснився страшний сон: що він помер і ніколи мене не побачить.
Напередодні: не пили, не курили, не дивились ніяких жахів, не читали Кафку, не їли на ніч...
Я не пишу про сни і, признатися, про чужі теж не дуже люблю читати. Так що, якщо ви це пропустите - я не ображусь, але щось тягне мене записати цей сон. Ну, і може почути від когось експертну думку - хоч психологічне пояснення, хоч товкмачення із сонника:)
Отже. Ми з чоловіком були десь в гостях, на Лісному масиві (я там колись жила маленькою пару років, але район знаю погано, а родичі в мене, справді там і зараз живуть), вечір був веселий, настрій прекрасний - настав час їхати додому, гості вивалили шумною толпой (с) йти разом до метро, а ми йшли з ними, а потім якось випадково відірвались і заблукали.
Блукаємо ми по незнайомому масиву, кругом звичайні двори, утворені 9-поверхівками, вже трохи нервуємо від невизначеності, аж раптом бачимо - такий двір, як бойлерні і гаражі бува утворюють, прохідний. І там посеред двору стоїть стара машина, власне остов від машини, весь іржавий, піднятий на підпорки, а замість багажнику прикручений здоровенний відкідний стіл.
В середині машини хтось сидить. Чоловік мій зрадів і аж побіг до тої машини, а я впираюсь, не хочу наближуватись і його не хочу пускати... Ми все ж таки підійшли - спитати дорогу, дивимося, а в середині машини сидить... скелет. А біля нього на тому місце, де колись закінчувались бильця заднього сидіння, срібляста риба ... і дивиться на мене чорними круглими, як бусинки, очицями.
І тут скелет відкрив рота, розпохміхався (не знаю, як це видно, але видно було, що він посміхається) і почав рекламувати свої послуги.
І я з жахом розумію, що рекламує він ритуальні послуги, а ось цей відкидний стіл - це п"єдестал на який гроб ставлять. Мені так хочеться втікти, а чоловік чомусь починає, мабуть, теж з переляку, скелету дякувати, обіцяти: "спасибі-спасибі, ми обов"язково скористаємося вашими послугами". А я подумки дивуюсь і відповідаю на цю обіцянку: да щазззз!
І під час всієї цієї сцени я помічаю, що під машиною стоїть відро, а в ній такі самі риби лежать, як і та, що сидить поряд зі скелетом. Я не втримуюсь і питаюсь: а що це за риби? А скелет, подивившись хитро на рибу, каже: "а це, щоб Джулія краще мені помагала". А очі риби на мить стають сумними.
І я розумію, що він цих риб, таких схожих на Джулію, вбиває на її очах, щоб вона слухалась І я так заспівчувала цій Джулії і страху ще прибавилось... А ще страшніше, аж до скам"яніння стало, коли я помітила, що одна риба з трудом випросталась з-під своїх мертвих товарок, виповзла з відра і почала повзти до мене на плавниках... повзла, як тяжко поранена або знесилена... і коли підповзла мені до ніг - потерлась об них, як кішка. Від цього сюрного жаху я закричала і ... прокинулась.
Згодом прокинувся мій чоловік страшенно смурний. Виявляється йому теж наснився страшний сон: що він помер і ніколи мене не побачить.
Напередодні: не пили, не курили, не дивились ніяких жахів, не читали Кафку, не їли на ніч...