На Грушевського, зі сторони беркутні звучить музика - страшенно галімая російськая попса. Ну, галімійшая.
Я послухала хвилин 10, поки витріщалась з барикади на ту сторону і мене ледь не знудило - і це при цьому, що я зовсім не меломан і Шуберта від Шумана не відрізню.
Коротше, слухати таке - саме по собі ще те катування.
Беркутня, поки я там стояла, змінювалась - йшли натовпом і несли великий національний прапор з шевроном "беркуту". Наче на на прапорі розмазали кавалок гівна.
Прапор вони повісили на стовп. Відчуття дивне - по одну сторону прапори українські (і купа всяких інших - на барикадах встановлені прапори різних країн, впізнала я тільки білоруський і ічкерівський, а ще інші) - брудні, в кіптяві від диму - бойові такі, значить, прапори; і по другу сторону вже теж з'явилось два національних прапори (раніше щось я не пам'ятаю, щоб були).
Потім берки чомусь почали аплодувати. От стояли і били в долоні - не зрозуміла, чим визване це дійство.
Чомусь, поки дивилась - особливо щимливо стало мій улюблений музей: дай бог щоб вони його засрали не дуже і щоб мистецькі твори, що там є - не постраждали ні зараз, ні потім.
Зі сцени Майдану, як попадеш вечором, часом можна почути вірші свіжоспечені, які читають автори - при чому неодмінно чомусь "з народу". Відповідно, вірші хоч і щирі, але непрофесійні і не дуже талановиті.
Я не знаю, чому не читати зі сцени хорошу поезію, а не тільки цю самодіяльність. Тим більше, що в Українському Домі висять листочки з віршами хороших поетів.
Свіжими-свіжими віршами. Все ж таки Україна - врожайна на хороших поетів країна.
А обставини такі, що для поезії прямо таки склалось поживне середовище.
Я послухала хвилин 10, поки витріщалась з барикади на ту сторону і мене ледь не знудило - і це при цьому, що я зовсім не меломан і Шуберта від Шумана не відрізню.
Коротше, слухати таке - саме по собі ще те катування.
Беркутня, поки я там стояла, змінювалась - йшли натовпом і несли великий національний прапор з шевроном "беркуту". Наче на на прапорі розмазали кавалок гівна.
Прапор вони повісили на стовп. Відчуття дивне - по одну сторону прапори українські (і купа всяких інших - на барикадах встановлені прапори різних країн, впізнала я тільки білоруський і ічкерівський, а ще інші) - брудні, в кіптяві від диму - бойові такі, значить, прапори; і по другу сторону вже теж з'явилось два національних прапори (раніше щось я не пам'ятаю, щоб були).
Потім берки чомусь почали аплодувати. От стояли і били в долоні - не зрозуміла, чим визване це дійство.
Чомусь, поки дивилась - особливо щимливо стало мій улюблений музей: дай бог щоб вони його засрали не дуже і щоб мистецькі твори, що там є - не постраждали ні зараз, ні потім.
Зі сцени Майдану, як попадеш вечором, часом можна почути вірші свіжоспечені, які читають автори - при чому неодмінно чомусь "з народу". Відповідно, вірші хоч і щирі, але непрофесійні і не дуже талановиті.
Я не знаю, чому не читати зі сцени хорошу поезію, а не тільки цю самодіяльність. Тим більше, що в Українському Домі висять листочки з віршами хороших поетів.
Свіжими-свіжими віршами. Все ж таки Україна - врожайна на хороших поетів країна.
А обставини такі, що для поезії прямо таки склалось поживне середовище.