Згадалось, на тому тижні було.
Метро, день, вагон повний, але не до краю. Всі традиційно відморожені. Ну, я теж. Раптом, через шум поїзда чую щось трохи дивне - піднімаю голову від газети, що читала: на площадці стоять діти - чоловік 5, маленькі ще - десь років по 7-8, звичайні школярики і ... співають. Натхненно так, як пташки. Видно, що їм в кайф. Не просять нічого, співають бо їм співається. Співають українські колядки. Дорослі під час цього концерту сидять з мордами морожених хеків так, наче нічого не відбувається. Нє, щоб похвалити, посміхнутись - це ж діти. Де там.
Зупинка. Діти вийшли - повставали чомусь на на платформі і продовжують співати. Як тільки вони вийшли, вагон наче прокинувся - запосміхалися, витягли шиї, закрутили головами, щоб побачити де там ті малі співуни.
От чого всі такі скуті? Чому прийнято носити маску, щоб ні-ні - не посміхнутись, дивитися не в очі, а наче скрізь, і морда обов"язково щоб байдужа?
Метро, день, вагон повний, але не до краю. Всі традиційно відморожені. Ну, я теж. Раптом, через шум поїзда чую щось трохи дивне - піднімаю голову від газети, що читала: на площадці стоять діти - чоловік 5, маленькі ще - десь років по 7-8, звичайні школярики і ... співають. Натхненно так, як пташки. Видно, що їм в кайф. Не просять нічого, співають бо їм співається. Співають українські колядки. Дорослі під час цього концерту сидять з мордами морожених хеків так, наче нічого не відбувається. Нє, щоб похвалити, посміхнутись - це ж діти. Де там.
Зупинка. Діти вийшли - повставали чомусь на на платформі і продовжують співати. Як тільки вони вийшли, вагон наче прокинувся - запосміхалися, витягли шиї, закрутили головами, щоб побачити де там ті малі співуни.
От чого всі такі скуті? Чому прийнято носити маску, щоб ні-ні - не посміхнутись, дивитися не в очі, а наче скрізь, і морда обов"язково щоб байдужа?