Дивилась якось сюжет зі Львова. Журналіст запитував перехожих, чи вони знають, хто такий "генерал Чупринка", по вулиці якого вони йдуть.
Можливо розраховував на лузли, як то буває в подібних випадках. Але фіг там: практично всі сказали, що Чупринка то підпільний псевдонім Романа Шухевича.
А я, треба сказати, трохи засмутилась. Чомусь була впевнена, що вулиця генерала Чупринки названа в честь Григорія Чупринки, "генерал"мене бентежив і все ж.
Можливо тому, що називати вулицю одним із багатьох псевдонімів - невелика фантазія, при тому, що вул.Шухевича у Львові теж є, а Григорій Чупринка сам по собі заслуговує на те, щоб щось назвали в його честь.
Григорій Чупринка представляв собою найромантичніший тип митця: він був поет і він був бунтар.
Поетів-жертв, поетів-громадівців, тобто тих, хто займається громадською наполегливою працею, у нас багато.
А поетів-воїнів трохи менше. Хоча була одна епоха, дуже щедра на них - перша половина 20 ст.
Чупринка завжди підкреслював, що він козак, козак з діда-прадіда і всім життям намагався цей романтичний стан виправдати. Вдачу мав запальну, відчував найменшу фальш і спалахував як сірник. Він мав конфлікти зі гімназійними вчителями - був лідером по натурі, носив статус "сорвіголовьі", виріс - мав проблеми з поліцією і царською адміністрацією.
В 1905 році очолював повстання селян в Чернігівській губернії, після придушення революції з головою поринув у поезію, як іншу форму бунту. Став відомим.
Коли спалахнула революція 1917-го, Чупринка не став осторонь. Записався добровольцем в полк ім.Богдана Хмельницького. Його залишали на штабній роботі, але він навідріз відмовився і попросився на передову. Правда, богемна натура не витримувала армійської дисципліни і субординації і за деякий час Чупринка демобілізувався. Йшла україно-російська війна і Чупринка став організатором повстання в Чернігівській області і отаманом бойового загону.
Повстанці були розбиті і Чупринку схопило ЧК. Від розстрілу його врятували українські більшовики (деякий, дуже недовгий час, ще були українські більшовики - потім їх розстріляли): ну, як же, популярний поет... і поїхав Чупринка в концентраційний табір в Підмосков'я.
Через рік за невідомих обставин звільнився, проте як був переконаним "самостійником і антибільшовиком" - так і залишився, тому ще раз на початку 1921 році арештовується за "антирадянську агітацію". 1921 рік був роком, коли Україну заполонила більшовицька армія, а українські союзники - поляки, зрадили петлюрівців і заключили договір з маріонетковим урядом Радянської України.
Українці готувались до останнього повстання - з'єднували нитками координації отаманів-холодноярців, інтерновану армію, штаб повстання на чолі з Тютюнником і Петлюрою і українське підпілля, в якому серед інших працював і Чупринка. Повстання було назначено на червень, але
підпілля було інфільтроване агентами ЧК і радянським спецслужбам вдалось вхопити більшість з підпільного комітету, в т.ч. і Чупринку.
В серпні 1921 як "ворога республіки" (Рад) його, серед інших 45, було розстріляно. Як саме і де - невідомо і мабуть, ніколи не буде відомо.
Те, що Роман Шухевич взяв собі такий смішний псевдонім - не випадковість. Доля Чупринки, його цільна натура і життя, яке він віддав за Батьківщину -викликали повагу і бажання наслідувати. Що він і зробив...
ГЕЙ, НА ВЕСЛА!
Гей, на весла, щоб понесла
Буря човен на простір,
Де свавільний вітер вільний
Гонить хвилі вздовж і вшир!
Там, на морі, на просторі,
Розігнавши млявий сон,
Виллєм муки наші в звуки
Буйним вітрам в унісон.
Там, на волі, на роздоллі,
Де здіймаються горби,
Всю отруту нашу люту
Виллєм в море без журби.
Виллєм в море наше горе,
Нашу млявість, нашу лінь.
Гей, на весла, щоб понесла
Буря човен на глибінь!
Ми полинем соколиним
Вільним льотом з берегів,
Роздратуєм, загартуєм
Нашу міць для ворогів.
ПЕРЕМОГА
Як спалахне серце кволе
Палом страчених надій,
Я прийду до тебе, доле,
На страшне криваве поле,
На останній смертний бій.
Все одно я маю рану,
Рану смертного жалю,
Так на бій я сміло стану,
Гучно висловлю догану,
Хоч тебе і не зломлю.
Я не гнусь, мов раб, під гнітом,
Доле, мачухо лиха,
Знай — з тобою, з цілим світом
Я поб'юсь з лицем одкритим
Проти злості і гріха.
Смерті в очі я загляну,
Жах могильний я стерплю,
Все одно я маю рану
Нестерпучу, нездолану,
Рану смертного жалю.
Можливо розраховував на лузли, як то буває в подібних випадках. Але фіг там: практично всі сказали, що Чупринка то підпільний псевдонім Романа Шухевича.
А я, треба сказати, трохи засмутилась. Чомусь була впевнена, що вулиця генерала Чупринки названа в честь Григорія Чупринки, "генерал"мене бентежив і все ж.
Можливо тому, що називати вулицю одним із багатьох псевдонімів - невелика фантазія, при тому, що вул.Шухевича у Львові теж є, а Григорій Чупринка сам по собі заслуговує на те, щоб щось назвали в його честь.
Григорій Чупринка представляв собою найромантичніший тип митця: він був поет і він був бунтар.
Поетів-жертв, поетів-громадівців, тобто тих, хто займається громадською наполегливою працею, у нас багато.
А поетів-воїнів трохи менше. Хоча була одна епоха, дуже щедра на них - перша половина 20 ст.
Чупринка завжди підкреслював, що він козак, козак з діда-прадіда і всім життям намагався цей романтичний стан виправдати. Вдачу мав запальну, відчував найменшу фальш і спалахував як сірник. Він мав конфлікти зі гімназійними вчителями - був лідером по натурі, носив статус "сорвіголовьі", виріс - мав проблеми з поліцією і царською адміністрацією.
В 1905 році очолював повстання селян в Чернігівській губернії, після придушення революції з головою поринув у поезію, як іншу форму бунту. Став відомим.
Коли спалахнула революція 1917-го, Чупринка не став осторонь. Записався добровольцем в полк ім.Богдана Хмельницького. Його залишали на штабній роботі, але він навідріз відмовився і попросився на передову. Правда, богемна натура не витримувала армійської дисципліни і субординації і за деякий час Чупринка демобілізувався. Йшла україно-російська війна і Чупринка став організатором повстання в Чернігівській області і отаманом бойового загону.
Повстанці були розбиті і Чупринку схопило ЧК. Від розстрілу його врятували українські більшовики (деякий, дуже недовгий час, ще були українські більшовики - потім їх розстріляли): ну, як же, популярний поет... і поїхав Чупринка в концентраційний табір в Підмосков'я.
Через рік за невідомих обставин звільнився, проте як був переконаним "самостійником і антибільшовиком" - так і залишився, тому ще раз на початку 1921 році арештовується за "антирадянську агітацію". 1921 рік був роком, коли Україну заполонила більшовицька армія, а українські союзники - поляки, зрадили петлюрівців і заключили договір з маріонетковим урядом Радянської України.
Українці готувались до останнього повстання - з'єднували нитками координації отаманів-холодноярців, інтерновану армію, штаб повстання на чолі з Тютюнником і Петлюрою і українське підпілля, в якому серед інших працював і Чупринка. Повстання було назначено на червень, але
підпілля було інфільтроване агентами ЧК і радянським спецслужбам вдалось вхопити більшість з підпільного комітету, в т.ч. і Чупринку.
В серпні 1921 як "ворога республіки" (Рад) його, серед інших 45, було розстріляно. Як саме і де - невідомо і мабуть, ніколи не буде відомо.
Те, що Роман Шухевич взяв собі такий смішний псевдонім - не випадковість. Доля Чупринки, його цільна натура і життя, яке він віддав за Батьківщину -викликали повагу і бажання наслідувати. Що він і зробив...
ГЕЙ, НА ВЕСЛА!
Гей, на весла, щоб понесла
Буря човен на простір,
Де свавільний вітер вільний
Гонить хвилі вздовж і вшир!
Там, на морі, на просторі,
Розігнавши млявий сон,
Виллєм муки наші в звуки
Буйним вітрам в унісон.
Там, на волі, на роздоллі,
Де здіймаються горби,
Всю отруту нашу люту
Виллєм в море без журби.
Виллєм в море наше горе,
Нашу млявість, нашу лінь.
Гей, на весла, щоб понесла
Буря човен на глибінь!
Ми полинем соколиним
Вільним льотом з берегів,
Роздратуєм, загартуєм
Нашу міць для ворогів.
ПЕРЕМОГА
Як спалахне серце кволе
Палом страчених надій,
Я прийду до тебе, доле,
На страшне криваве поле,
На останній смертний бій.
Все одно я маю рану,
Рану смертного жалю,
Так на бій я сміло стану,
Гучно висловлю догану,
Хоч тебе і не зломлю.
Я не гнусь, мов раб, під гнітом,
Доле, мачухо лиха,
Знай — з тобою, з цілим світом
Я поб'юсь з лицем одкритим
Проти злості і гріха.
Смерті в очі я загляну,
Жах могильний я стерплю,
Все одно я маю рану
Нестерпучу, нездолану,
Рану смертного жалю.