Незрозуміло, що передувало переселенню міщанина містечка Рославль Смоленської області Опанаса Юхимовича Рокачевського в Київ. З'явився він тут вже в досить солідному віці - 33 роки.
Київ в ті часи не вражав столичністю і масштабом - це було місто, що знало Кращі Часи.
Правда, порівняно з Рославлем, в який Рокачевський повернувся, закінчивши Петербурзьку Академію мистецтв, Київ, без сумніву, був кращим варіантом з усіх боків: тут і клімат краще і роботи більше.
В Києві він і проживає своє зовсім немаленьке життя, як на ті часи - помер він у 1901 році, у віці 71 рік. В основному, він займався церковним живописом - тобто, виконував замовлення від церкви. Я навіть не знаю що саме - чи то якісь стінні розписи чи то були ікони - не знайшла відомостей. А ще він в Києві відкриває рисувальну школу при Києво-Печерській Лаврі. Ну, так пишуть в біографії - "відкриває". А коли ж її закрили? - ту вічну рисувальну школу, в якій століттями навчались учні? Чи то була якась друга школа? Дві школи при одній Лаврі?
Рисувальна школа, але не при Лаврі?
Хм... Єдина скупа біографія Рокачевського написана росіянами - звідки їм знати про славні художні традиції цього закладу? Ну, а наші, як часто буває - просто бездумно перенесли і от кругом, як факт подається: "відкрив школу при Києво-Печерській Лаврі". А що б вам!
Яким би не був цей туманний факт-не факт, сумніватись не приходиться, що принаймі, Рокачевський викладав в якійсь рисувальній школі.
А ще писав портрети на замовлення, які виставляв на всеросійських виставках. Портретів не так багато - знов таки незрозуміло, чи просто мало замовляли, чи мало збереглось?
Одним словом, біографія Рокачевського надзвичайно скупа. Фактично все, що ми знаємо - це декілька картин, ним написаних і де жив. А як жив, яке було його життя особливо і невідомо. Картини його містяться в багатьох солідних музеях - в С.-Петербурзькому Ермітажі, в Київському національно-художньому, Дніпропетровському, Мінському...
І при такому, здавалось би визнанні високого мистецького рівня Рокачевський залишається мало невідомим. А жаль.
Його манера академічна, але якась надзвичайно тепла, я б сказала, ласкава. Схоже, що людиною він був доброю і захопливою. Коли роздивляєшься його картини, вражаєшся якомусь особливому світлу, що пронизує все навкруги. Взагалі, світло - то чарівний засіб в малюванні. У Рокачевського світло якесь надзвичайно прозоре...
В Київському музеї висить в постійній експозиції дві його картини - портрет доньки (Аріадни) і портрет літньої селянки.
Я зараз покажу репродукції, але фіг ви зможете оцінити ту чарівність його картин. Я вже, мабуть, набридла зі своїми повторами, що картини треба дивитись наживо, бо тоді бачиш не просто красивості, а відчуваєш енергетику, поки ти дивишся на неї - ви перетворюєтесь в замкнуту систему і тобі вдається вловити не тільки настрій і роздивитися сюжет, а й побачити ті мазки, що створюють шедевр і ще щось - поза словами і пензлем.
(Не знаю, як кому, але мені здавалось, що біля кожної картини має бути якийсь хитроумний прилад, що от підходиш до неї - і раптом починає звучати тиха музика для настрою. Особливо музика пригодилась би для зайнятих і трохи глухуватих (був в мене один знайомий, який, коли ми бродили по Ермітажу і заблукали, "впізнавав" зали за ломберними столиками. Йому точно була потрібна музика, щоб зануритись в локальну атмосферу картини).
Ну, то таке. Я відволіклась. Отже:
![]()
портрет доньки
І вже не дитина і ще не дівчина. Підліток. Вона наче зупинилась на хвилинку і зараз зірветься і побіжить, але разом з тим відчуваєш якусь напруженість дитячого горя. Якась печаль притаїлась в чорних очах. Може розчарованість в першому коханні? А в реалі вона веселіша, от:)
![]()
Жіночий портрет. 1865 р
Цей портрет проживає в Дніпропетровському музеї. Хто ця молода жінка? якась багата київська міщанка? поміщиця? хто зна... Взагалі, всі портрети мають супроводжуватись короткими біографіями художників і моделей - бо цікаво, чим все продовжилось і закінчилось:)
![]()
портрет літньої селянки
Спрацьована, але повна почуття власної гідності, сидить бабуся на фоні якихось темних колод. Але він так намалював, що то наче не колоди, а розвалини римського палацу і не селянка, а римська матрона.
![]()
в своєму саду. Рославський музей.
А це, схоже, ще одна дочка художника. І на її обличчі немає темної хмарки сумовитості, тільки спокій, задоволення і самовдоволення юності.
Київ в ті часи не вражав столичністю і масштабом - це було місто, що знало Кращі Часи.
Правда, порівняно з Рославлем, в який Рокачевський повернувся, закінчивши Петербурзьку Академію мистецтв, Київ, без сумніву, був кращим варіантом з усіх боків: тут і клімат краще і роботи більше.
В Києві він і проживає своє зовсім немаленьке життя, як на ті часи - помер він у 1901 році, у віці 71 рік. В основному, він займався церковним живописом - тобто, виконував замовлення від церкви. Я навіть не знаю що саме - чи то якісь стінні розписи чи то були ікони - не знайшла відомостей. А ще він в Києві відкриває рисувальну школу при Києво-Печерській Лаврі. Ну, так пишуть в біографії - "відкриває". А коли ж її закрили? - ту вічну рисувальну школу, в якій століттями навчались учні? Чи то була якась друга школа? Дві школи при одній Лаврі?
Рисувальна школа, але не при Лаврі?
Хм... Єдина скупа біографія Рокачевського написана росіянами - звідки їм знати про славні художні традиції цього закладу? Ну, а наші, як часто буває - просто бездумно перенесли і от кругом, як факт подається: "відкрив школу при Києво-Печерській Лаврі". А що б вам!
Яким би не був цей туманний факт-не факт, сумніватись не приходиться, що принаймі, Рокачевський викладав в якійсь рисувальній школі.
А ще писав портрети на замовлення, які виставляв на всеросійських виставках. Портретів не так багато - знов таки незрозуміло, чи просто мало замовляли, чи мало збереглось?
Одним словом, біографія Рокачевського надзвичайно скупа. Фактично все, що ми знаємо - це декілька картин, ним написаних і де жив. А як жив, яке було його життя особливо і невідомо. Картини його містяться в багатьох солідних музеях - в С.-Петербурзькому Ермітажі, в Київському національно-художньому, Дніпропетровському, Мінському...
І при такому, здавалось би визнанні високого мистецького рівня Рокачевський залишається мало невідомим. А жаль.
Його манера академічна, але якась надзвичайно тепла, я б сказала, ласкава. Схоже, що людиною він був доброю і захопливою. Коли роздивляєшься його картини, вражаєшся якомусь особливому світлу, що пронизує все навкруги. Взагалі, світло - то чарівний засіб в малюванні. У Рокачевського світло якесь надзвичайно прозоре...
В Київському музеї висить в постійній експозиції дві його картини - портрет доньки (Аріадни) і портрет літньої селянки.
Я зараз покажу репродукції, але фіг ви зможете оцінити ту чарівність його картин. Я вже, мабуть, набридла зі своїми повторами, що картини треба дивитись наживо, бо тоді бачиш не просто красивості, а відчуваєш енергетику, поки ти дивишся на неї - ви перетворюєтесь в замкнуту систему і тобі вдається вловити не тільки настрій і роздивитися сюжет, а й побачити ті мазки, що створюють шедевр і ще щось - поза словами і пензлем.
(Не знаю, як кому, але мені здавалось, що біля кожної картини має бути якийсь хитроумний прилад, що от підходиш до неї - і раптом починає звучати тиха музика для настрою. Особливо музика пригодилась би для зайнятих і трохи глухуватих (був в мене один знайомий, який, коли ми бродили по Ермітажу і заблукали, "впізнавав" зали за ломберними столиками. Йому точно була потрібна музика, щоб зануритись в локальну атмосферу картини).
Ну, то таке. Я відволіклась. Отже:
портрет доньки
І вже не дитина і ще не дівчина. Підліток. Вона наче зупинилась на хвилинку і зараз зірветься і побіжить, але разом з тим відчуваєш якусь напруженість дитячого горя. Якась печаль притаїлась в чорних очах. Може розчарованість в першому коханні? А в реалі вона веселіша, от:)
Жіночий портрет. 1865 р
Цей портрет проживає в Дніпропетровському музеї. Хто ця молода жінка? якась багата київська міщанка? поміщиця? хто зна... Взагалі, всі портрети мають супроводжуватись короткими біографіями художників і моделей - бо цікаво, чим все продовжилось і закінчилось:)
портрет літньої селянки
Спрацьована, але повна почуття власної гідності, сидить бабуся на фоні якихось темних колод. Але він так намалював, що то наче не колоди, а розвалини римського палацу і не селянка, а римська матрона.
в своєму саду. Рославський музей.
А це, схоже, ще одна дочка художника. І на її обличчі немає темної хмарки сумовитості, тільки спокій, задоволення і самовдоволення юності.