Раптом! Ні сіло, ні впало - згадався цей романс. Ну, як згадався - я його і не пам"ятаю чи коли-небудь чула, скоріше про нього чула. Знайшла на ютубі в двох варіантах - сучасному і цьому. Сучасний нічого такий - сподобався мені більше, ну, якраз тим, що не такий старомодний чи що, як цей. Але...
Якось дитинство пригадалось, мабуть, так уходить від людини амнезія - нерівно, з вигулькуючими хаотично епізодами - що польського в ньому було - мамині журнали "Кобіта" (яскраві не по-нашому написані, читати важко, слова не всі зрозумілі - у тьоті Галі взяті почитати), фестиваль Сопот ("барабан был плох, барабанщік бог"); спектакль. Хм, назву не пам"ятаю, дію не пам"ятаю, але чомусь асоціюється з Польщею
(довгі, дуже урочисті збори. Нікуди це не було таким подієвим чи що? як в театр. Вважалось абсолютно неприйнятним прийти в театр в чому попало, пам"ятаєте? - Тільки в найкращому. У тата було красиве пальто і смішна шапка - пижикова. Вона мені не подобалась. А мама - красива і струнка, завжди йшла попереду, бо на каблуках була трошки вище за батька і соромилась цього, а ми з татом йшли ззаду і з неї підсміювались. І сніг падав м"який...
Темнота в театрі і мені незручно сидіти - коліна впираються в ложу, а за спиною якась потвора сопе.Театральна тиша);
товстелезна книжка "Анекдоти" (томище см 8 в глибину, темно-червона палітурка, цікаво де це вона ділась?) - приблизно одну п"яту займали афоризми Станіслава Єжи Леца, які по молодості літ (ну, років 10 мені було - життєвий досвід майже нульовий) вабили мене менше, ніж анекдоти.
А ще пісня навіяла Київ мого дитинства. Якийсь інший, ніж зараз - такий атмосферний, затишний і безумно романтичний...
Нема його вже.
Якось дитинство пригадалось, мабуть, так уходить від людини амнезія - нерівно, з вигулькуючими хаотично епізодами - що польського в ньому було - мамині журнали "Кобіта" (яскраві не по-нашому написані, читати важко, слова не всі зрозумілі - у тьоті Галі взяті почитати), фестиваль Сопот ("барабан был плох, барабанщік бог"); спектакль. Хм, назву не пам"ятаю, дію не пам"ятаю, але чомусь асоціюється з Польщею
(довгі, дуже урочисті збори. Нікуди це не було таким подієвим чи що? як в театр. Вважалось абсолютно неприйнятним прийти в театр в чому попало, пам"ятаєте? - Тільки в найкращому. У тата було красиве пальто і смішна шапка - пижикова. Вона мені не подобалась. А мама - красива і струнка, завжди йшла попереду, бо на каблуках була трошки вище за батька і соромилась цього, а ми з татом йшли ззаду і з неї підсміювались. І сніг падав м"який...
Темнота в театрі і мені незручно сидіти - коліна впираються в ложу, а за спиною якась потвора сопе.Театральна тиша);
товстелезна книжка "Анекдоти" (томище см 8 в глибину, темно-червона палітурка, цікаво де це вона ділась?) - приблизно одну п"яту займали афоризми Станіслава Єжи Леца, які по молодості літ (ну, років 10 мені було - життєвий досвід майже нульовий) вабили мене менше, ніж анекдоти.
А ще пісня навіяла Київ мого дитинства. Якийсь інший, ніж зараз - такий атмосферний, затишний і безумно романтичний...
Нема його вже.