Відходять деякі поняття-асоціації.
Ну, от наприклад, "калина". Колись "калина" для кожного українця відгукувалась в серці цілим комплексом понять: вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло».Іноді її вважають символом України. Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина — Україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина — дівчина». Цю стійку асоціацію розглядали видатні фольклористи Микола Костомаров, О. Веселовський, Олександр Потебня.
Багато народних легенд та казок складено про калину. Серед них такі відомі як «Калинова сопілка», «Калиновий міст», «Про Калинку і Килимку».
Ну, а зараз як? От у кого з вас, шановні френди, калина проасоціювалась з дівчиною або весіллям з похоронами? Я вже не кажу про те, що таке "похід на калину" невідомо, мабуть, уже не тільки горожанам, а йі селянам.
У мене (ну, такий бідний у мене асоціативний ряд) калина тільки з кров"ю асоціюється. І я розумію про що натякається у пісні: "а ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу рідну Україну гей-гей розвеселимо", - правда до такого розуміння і крокодил-дегенерат би допер, а не тільки справжній українець з відгуком у серці цілого комплексу понять(с).
А от словосполучення "мова калинова" визиває у мене справжнє роздратування. Яка-яка мова? "Калинова"? Це як? Калина - це кущ, то що "мова кущова" А може "дерев"яна"? От лишенько. Мабуть, той дядько у вишитій сорочці з навіки спотвореним стражданням за долю України лицем, все ж таки щось не те мав на увазі.
Нє, ну можна здогадатись, що це щось гарне, може "калина" - красива? Мова красива. Ну, красива, але отримавши з дитинства накопичувальну слонячу дозу заспівів про "вєлікій і могучій русскій язьік" - всі самовихваляння могучості, красивості і співучості ріжуть вухо фальшу - бо комусь красива, а комусь не красива, а про "вєлічіє" я взагалі краще промовчу.
Але ж калина - це кров? То що ж виходить? - ой-йой.
А може просто ці вже застарілі словосполучення на манір "мови калинової" потрібно здати десь на склад старих речей, що вийшли з вжитку? Чи залишити?
Але як повернутись у рустикальне минуле? А, головне, навіщо?
Ну, от наприклад, "калина". Колись "калина" для кожного українця відгукувалась в серці цілим комплексом понять: вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло».Іноді її вважають символом України. Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина — Україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина — дівчина». Цю стійку асоціацію розглядали видатні фольклористи Микола Костомаров, О. Веселовський, Олександр Потебня.
Багато народних легенд та казок складено про калину. Серед них такі відомі як «Калинова сопілка», «Калиновий міст», «Про Калинку і Килимку».
Ну, а зараз як? От у кого з вас, шановні френди, калина проасоціювалась з дівчиною або весіллям з похоронами? Я вже не кажу про те, що таке "похід на калину" невідомо, мабуть, уже не тільки горожанам, а йі селянам.
У мене (ну, такий бідний у мене асоціативний ряд) калина тільки з кров"ю асоціюється. І я розумію про що натякається у пісні: "а ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу рідну Україну гей-гей розвеселимо", - правда до такого розуміння і крокодил-дегенерат би допер, а не тільки справжній українець з відгуком у серці цілого комплексу понять(с).
А от словосполучення "мова калинова" визиває у мене справжнє роздратування. Яка-яка мова? "Калинова"? Це як? Калина - це кущ, то що "мова кущова" А може "дерев"яна"? От лишенько. Мабуть, той дядько у вишитій сорочці з навіки спотвореним стражданням за долю України лицем, все ж таки щось не те мав на увазі.
Нє, ну можна здогадатись, що це щось гарне, може "калина" - красива? Мова красива. Ну, красива, але отримавши з дитинства накопичувальну слонячу дозу заспівів про "вєлікій і могучій русскій язьік" - всі самовихваляння могучості, красивості і співучості ріжуть вухо фальшу - бо комусь красива, а комусь не красива, а про "вєлічіє" я взагалі краще промовчу.
Але ж калина - це кров? То що ж виходить? - ой-йой.
А може просто ці вже застарілі словосполучення на манір "мови калинової" потрібно здати десь на склад старих речей, що вийшли з вжитку? Чи залишити?
Але як повернутись у рустикальне минуле? А, головне, навіщо?
