Юзеф Лободовський. 1909-1988 рр.
Польський поет і письменник, що чимало посприяв україно-польському порозумінню, одним із перших (в 1952 р.) виступивши в польському еміграційному журналі "Культура" з закликом ревізії польсько-українських стосунків, опублікувавши статтю «Przeciw upiorom przeszlości» («Проти примар минулого»).
"терен, на якому відбуваються нечисленні польсько-українські зустрічі, є таким наїжаченим колючими загорожами, перекопаний вовчими ямами, засмічений взаємними упередженнями й підозрами, просякнутий затхлою водою анахронічних думок, що слід його хоча б частково очистити й дренажувати, бо інакше загубимося в ньому без порятунку».
Вважав Україну - країною свого роду і своєю першою Батьківщиною. Походив від українського козацького отамана Лободи, що відзначився під Хотином і отримав шляхетство. З тих пір рід був польський, польський, української крові збереглось одна сота, але ж ця віртуальна Батьківщина вабила і він її любив.
Вважав себе продовжувачем "української школи" в польській літературі, дуже багато написав на українську тематику:
В збірці віршів «Молитва на війну» (1947) оплакав трагедію М.Хвильового, М.Скрипника, А.Крушельницького та ін. діячів укр. к-ри, які загинули в роки комуніст. терору в УСРР 1930-х рр.
А також : «Похвала Україні» , кілька збірок поезій (серед них «Золота грамота», , чимало віршів: «Пісня про Україну» , «Полісся», «Волинські думи», «Гуляйполе», «Київські ворота», «Дума про отамана Петлюру», «Юрію Косачеві», «Т.Шевченко», «Українським поетам», «Видіння», «Митрополит Андрей Шептицький», наукові розвідки про П.Куліша і Т.Шевченка та ін.
Чотири повісті про своє дитинство, що припало на роки революції і війни, яке провів на Кубані серед української людності.
У своїй творчості не раз звертався до образів з укр. фольклору: Мавки, Купали (див. Купала), вовкулаків, примар. Перекладав на польс. мову Т.Шевченка, Лесю Українку, С.Гординського, Л.Полтаву, Я.Славутича. Опублікував низку перекладів творів укр. поетів у зб. «Банкет зачумлених» (1954).
У польс. та укр. еміграційній періодиці, зокрема в паризьких часописах «Kultura» та «Zeszyty historyczne» Є.Ґедройца, вмістив кілька статей про І.Багряного, Б.Бойчука, Д.Донцова, Лесю Українку, М.Ореста, М.Рильського та ін. укр. письменників, про репресії в Україні 1930-х рр.
В тому, що першою державою, що визнала незалежність України - була Польща, була і його частка.
Пишуть, що переклад його творів на українську мову складає величенький том.
І от. З усього цього творчого доробку в перекладі, в інтернеті є тільки пару сухих біографічних довідок.
Польський поет і письменник, що чимало посприяв україно-польському порозумінню, одним із перших (в 1952 р.) виступивши в польському еміграційному журналі "Культура" з закликом ревізії польсько-українських стосунків, опублікувавши статтю «Przeciw upiorom przeszlości» («Проти примар минулого»).
"терен, на якому відбуваються нечисленні польсько-українські зустрічі, є таким наїжаченим колючими загорожами, перекопаний вовчими ямами, засмічений взаємними упередженнями й підозрами, просякнутий затхлою водою анахронічних думок, що слід його хоча б частково очистити й дренажувати, бо інакше загубимося в ньому без порятунку».
Вважав Україну - країною свого роду і своєю першою Батьківщиною. Походив від українського козацького отамана Лободи, що відзначився під Хотином і отримав шляхетство. З тих пір рід був польський, польський, української крові збереглось одна сота, але ж ця віртуальна Батьківщина вабила і він її любив.
Вважав себе продовжувачем "української школи" в польській літературі, дуже багато написав на українську тематику:
В збірці віршів «Молитва на війну» (1947) оплакав трагедію М.Хвильового, М.Скрипника, А.Крушельницького та ін. діячів укр. к-ри, які загинули в роки комуніст. терору в УСРР 1930-х рр.
А також : «Похвала Україні» , кілька збірок поезій (серед них «Золота грамота», , чимало віршів: «Пісня про Україну» , «Полісся», «Волинські думи», «Гуляйполе», «Київські ворота», «Дума про отамана Петлюру», «Юрію Косачеві», «Т.Шевченко», «Українським поетам», «Видіння», «Митрополит Андрей Шептицький», наукові розвідки про П.Куліша і Т.Шевченка та ін.
Чотири повісті про своє дитинство, що припало на роки революції і війни, яке провів на Кубані серед української людності.
У своїй творчості не раз звертався до образів з укр. фольклору: Мавки, Купали (див. Купала), вовкулаків, примар. Перекладав на польс. мову Т.Шевченка, Лесю Українку, С.Гординського, Л.Полтаву, Я.Славутича. Опублікував низку перекладів творів укр. поетів у зб. «Банкет зачумлених» (1954).
У польс. та укр. еміграційній періодиці, зокрема в паризьких часописах «Kultura» та «Zeszyty historyczne» Є.Ґедройца, вмістив кілька статей про І.Багряного, Б.Бойчука, Д.Донцова, Лесю Українку, М.Ореста, М.Рильського та ін. укр. письменників, про репресії в Україні 1930-х рр.
В тому, що першою державою, що визнала незалежність України - була Польща, була і його частка.
Пишуть, що переклад його творів на українську мову складає величенький том.
І от. З усього цього творчого доробку в перекладі, в інтернеті є тільки пару сухих біографічних довідок.